Cтрашна гілка
Страшна гілка (казка, яка була насправді)
| Квітень вже завершувався. Дні ставали все теплішими, але ніч не здавалася. Ближче до ночі усе живе ще лякалося темного холоду та морозу. На довгій галявині біля дороги жило багато рослин. З кожним днем з’являлися нові паростки, та займали вільне місце на клаптичку землі. Ті, що піднялися вище, вже недобре зустрічали конкурентів. Мова між рослинами йшла про те, що може не вистачити вологи та сонця. Ситуація була напруженою, і рослини щось видумували, щоб забезпечити собі усе необхідне для досягнення мети. Хитрий пирій навчився не витрачати багато зусиль на заглиблення коріння, а розкидати його ледь сховавши (головне забрати побільше місця). Подорожник розгортав широкі листочки, щоб вловити сонячне проміння, а тінь від його не буде давати світла іншим. Осот з будяком обвішувалися гострими шипами, відганяючи від себе страхітливим виглядом. Були і більш лагідні рослини: яскраві кульбабки - як маленькі сонечка, дикі фіалки - як фантастичні прибульці. Та усі вони мріяли про часи , коли зможуть виростити своє насіння. |
А він був зовсім неочікуваним персонажем на цій галявині. Він дуже відрізнявся від навколишніх трав і квітів. Він був тюльпан! Не питайте мене яким чином його занесло на цю полянку. Як він з’явився - ніхто не знав. Але ж він тут був. Зовсім ще зелений, з похиленим, міцно закритим бутончиком на довгій тоненькій шиї. А які ж в нього були листочки! Це просто предмет заздрощів усіх оточуючих. Широченні, міцні, вони розходилися сторонами та здіймалися угору немов би захищаючи ніжний стовбурок. Більшість рослин навколо заздріла тюльпану, тому при нагоді намагалися сказати йому щось неприємне, або підмітити якийсь його недолік. Більше за все невдоволений був пирій. Він постійно бурчав, та намагався пустити паростки впритул до нашого тюльпану, заплутавши своїм корінням цибулинку. Проте наш герой не переймався, він впевнено зростав, і невдовзі планував розквітнути. Одного разу усі сильно злякалися майже зимового холоду, який неочікувано з’явився просто нізвідки. Це було після дуже холодної ночі. Рослини навколо пошепки передавали одне одному , що навіть горіх сильно замерз. Йому не пощастило, і його молоденькі листочки почорніли. Ця інформація дійшла до трави від самих дерев. Більш за все раділа абрикоса, яка стояла поруч з горіхом. Хоч вона і висказала співчуття сусіду, але ж усі побачили, що насправді вона радіє тому, що отримала перевагу перед горіхом. Бо більше сонячного світла отримає саме її листя. Воно буде вище та густіше за горіхове, бо тому доведеться витрачати зусилля на ще одну спробу вигнати листочки. Хоч місцеві трави і квіти самі не бачили, що трапилося з горіхом, але ж впевнено переказували цю новину. Ох і було розмов. Так пройшов квітень, але відчутного тепла не було. Початок травня не був лагідним, проте мешканці галявини зовсім перестали боятися холоду і зростали дуже швидко. Звісно було багато розмов з приводу цвітіння величних абрикос. Трави і квіти постійно розмовляли про те, яка абрикоса красивіша, у якої більше квіту, а яка з більш гарними листочками. Також бурхливим обговоренням піддавалися сортові квіти, що знаходилися за красивою господарською огорожею, хоч і ніхто особисто їх не бачив. Та ось одного дня вітер перервав спілкування зеленої братії, заявивши про себе потужними поривами. Навіть доглянуті півонії, що були вище і міцніше, схилилися до землі. Досвідчена трав’яна рослинність не боялася вітру, але все ж таки хилилася додолу. Наш тюльпанчик захвилювався. Настрій в нього був недобрий. А тут ще як затріщало десь угорі! Несподівано щось велике та темне впало зовсім біля нього. Сказати, що тюльпан злякався - це не сказати нічого. Поруч впритул лежала дуже корява не то сливова, не то абрикосова гілка. Вона була страшна на вигляд, та ще й придавила край листочку, нахиливши його майже до землі. Від гілки відходили гострі шипи, а брудна кора лахміттям звисала, створюючи неприглядну картину.
Тюльпанчик отямився, зібрався з духом і впевнено почав промовляти то гілки.
Як ви смієте так вчиняти! Це невиховано і нечемно. Хоча що там я кажу - це ж суха корява деревина, що вона розуміє! - випалив тюльпан, змінюючи страх на злість.
Вибачте, шановний, я справді так не хотіла - почув у відповідь постраждалий, і здивувався.
Невже ти вмієш розмовляти? - ошелешено випалив тюльпан перейшовши на «ти».
Виходить, що можу - якось спокійно промовила гілка.
Це нечуване нахабство! Забирайся геть! Незграба! - понеслось з усіх боків.
Краще б вона його прибила - прошипів осот.
Так же ж неможна - затремтіли тоненькі голоски фіалок .
Цікаво, що буде далі? - басисто промовив лопух , і повернувся, щоб краще усе бачити.
Тюльпанчик оторопів від такого потоку інформації, та ще був здивований, що страшна гілка вміє розмовляти. Він деякий час просто мовчав, а невдовзі знов розлютився на гілку, яка так безжально придавила частину його листочка.
Ти мені сильно заважаєш, гілка! – гордовито промовив тюльпан. - Хто ж подивиться на мене, коли поруч буде таке страхітливе творіння? - продовжував наш молодий модник.
Вибач, друже мій, але я не можу по-іншому. – проскрипіла гілка, та з усієї сили спробувала вивільнити листочок з під своєї ваги. В неї трішки вийшло, і тюльпанчику стало легше.
Чуєш мене, страховисько, як хочеш, але щоб тебе не було поруч зі мною. Я не маю змоги терпіти тебе тут! – вже зовсім втрачаючи рівновагу, закричав на гілку тюльпан.
І не називай мене своїм другом, мене це ображає! – знов виявив пихатість наш недосвідчений паросток. Гілка витримала пузу.
Добре, я не буду називати тебе другом, але тобі трішечки доведеться побути в моїй компанії. Зовсім небагато часу, потерпи, тюльпанчику, мовби вмовляючи бешкетника, відповіла несподівана прибулиця.
Звісно це не заспокоїло тюльпана, але з’явилася надія, що поляну скоро очистять від усілякого бруду, та ця страшна гілка пропаде. В подальшому тюльпанчик намагався не звертати уваги на свою сусідку, та перестав з нею розмовляти. Невдовзі гілці вдалося вивільнити листочок тюльпану від своєї ваги, але, звісно, ніякої дяки вона не отримала. Так в мовчанні та неповазі пройшов деякий час.
Всі знають, що весною відбувається багато подій, і здається, що час летить дуже швидко. А може так і є. Тюльпанчик зростав, і вже незабаром повинен був розкрити свій бутончик. Оточуючі те ж з цікавістю спостерігали. Всім було цікаво, якого кольору будуть його лестки. Наш тюльпан зовсім не розмовляв з гілкою, він просто терпів її присутність. Гілка теж мовчала, але було видно, що вона не зводила погляду з нашого героя, хоча і намагалася, щоб він не побачив її увагу. Певний час така ситуація тривала, та здавалося, що наші герої приречені на таке сусідство ще довго, але трапилося дещо, що повністю змінило всю картину на поляні.
Це був по справжньому весняний день, що вже нагадував літо. Яскраве тепле сонечко, білі хмаринки на бездонному блакитному небі. Багато різних квіток порозкривалося. Не так далеко від поляни розквітла і чарівна вишня. Частинки її білих квітів долітали до того місця, де ріс наш тюльпан. Він вже був готовий розкрити свій бутон, та чекав, коли повернеться до сонця, щоб отримати той магічний сигнал на відкриття. Десь поруч летіли заклопотані роботою бджоли, повільний вітерець ласкаво торкався листочків…
Все почалося з незнайомого сильного звуку, що поступово наближався. Для тюльпанчика це був геть чужий звук. Не схожий ані на вітер, ані на щебет птиці. Щось було страхітливе у цьому настирливому потоці звукових хвиль. Звук то збільшувався, то зменшувався, але неухильно наближався. Тюльпанчику стало тривожно на серці, а дрібні квітки навколо почали голосно просити усіх, хто вище, щоб вони подивилися, що ж там відбувається. Що там за деревами? Що є причиною такого недоброго звуку? Вище за усіх був осот. Він вимахав швидко, та дуже пишався своїми розмірами. Його невеличкі жовті квіти були надійно захищені довгими гострими шипами. Осот розважливо вдивлявся в сторону наростаючого шуму. Він заявив квітам та траві, що йому боятися нічого, а от усілякій конюшині, фіалкам та кульбабкам треба замислитися. В них же ж нема ніякого захисту. Тюльпан теж подумав про свій захист, від чого йому стало ще гірше. Зашуміли дерева, і прийшла звістка про те, що до галявини наближається… електрична коса!!!! Який же тут здійнявся ґвалт! Хоч трав’яна ватага і не знала, що таке електрична коса, але всім стало дуже лячно. А злякатися було чого. Про це знали ті, хто вже не один рік жили на цій галявині: абрикоси, вишні та сливи – вони знали, що ця істота ( електрична коса) дуже зла, і з’являється тут разів п’ять – шість за літо, а це була перша її поява в цьому році. Вона викошує усю дику траву, викошує до самої землі. Не чіпає коса тільки дерева, та півонії з лілійником. Хоча часто буває так, що і стовбуру дерева достається. Коли електрична коса дуже зла її закидає і на благородні рослини. Було таке, що навіть молода гілка півонії з квітами безжально скосилася цим злим створінням. Така невтішна новина докотилася і до нашого тюльпанчика.
– Як же ж так, я ще не встиг розпустити своєї квітки! – пожалівся вголос незнамо кому тюльпан. Наступної миті він побачив жахливу картину. Спочатку це були частинки трави та квітів, розбиті якоюсь страшною силою. Частинки долітали до тюльпанових листочків, та осідали мокрими зеленими цятками. Тюльпанчик зрозумів, що ці частинки – це все, що залишилося від його сусідів по галявині, яких він бачив ще хвилину тому. Потім він побачив довжелезний блискучий стовбур на кінці якого містився колоподібний горщик, що крутився навколо себе з неймовірною швидкістю. З горщика стирчали червоні тонкі вуса. Вуса оберталися з так швидко, що було видно тільки повітряне коло. І ось до чого торкалося це коло – все перетворювалося на пил. Тюльпанчик завмер. Він бачив, як повітряне коло наближається до нього все ближче і ближче. Він бачив пихатого сусіда осота, який виставив вперед свої голки, але розлетівся на друзки в одну мить. Повітряне коло навіть не відчуло намагання колючої рослини захиститися. Блискучий стовбур розхитувався зі сторони в сторону залишаючи за собою пусту галявину. Тюльпанчик зрозумів, що це все… На мить йому здалося, що коса побачить його і зупиниться, але цього не сталося. Сталося трохи інше. Те що ніхто не міг собі навіть уявити. Коли коса замахнулася перед тюльпанчиком, він вже прощався з сонечком і синім небом, з бджолами і квітами, поглянув на величні дерева, ще раз пошкодував, що так і не встиг розквітнути і зростити свої нові маленькі цибулинки. Немов у повільному відео, тюльпанчик бачив як коса, зробивши черговий розгін, опускається до нього. Тюльпанчик закрив бутон листочками, приготувавшись до найгіршого. Квітка вже відчула потік вітру від безжального кола, і тут, нібито з-під землі, вирвалося щось чорне і велике, що вчепилося мертвою хваткою до вусів електричної коси. Так, це була наша страшна гілка, про яку всі забули. Вона так заросла травою, що її не було видно, тому усі і перестали звертати на неї увагу. Коса на мить захлинулася, потім вдарила гілку об землю раз, другий, третій, намагаючись скинути її. А потім… коса зупинилася. Зупинилася і замовкла. Настала абсолютна тиша. Ошарашений, наляканий та знемовлений тюльпан подивився додолу де лежала понівечена гілка, точніше лежало те що від неї залишилось. Розбита сильними ударами коси, гілка розлетілася на друзки, але ж найбільша її частина, поламана та розпушена, впала перед листочками тюльпану. Гілка несподівано відкрила очі, та перервала тишу.
Який ти красивий, тюльпанчику! – тихим та піднесеним голосом промовила гілка.
Ти золотий! Ти – як сонечко! Яка я щаслива, що все ж таки побачила тебе таким! – гілка не зводила очей з тюльпана. Тільки після цих слів тюльпан отямився, і відчув. Що він розквіт. Він не міг себе бачити, але він відчував свої розриті пелюстки.
Як так сталося? Навіщо ти так вчинила, гілко? Я ж був такий недобрий до тебе! – тремтячим голоском промовив тюльпан.
Не турбуйся, мій друже, так повинно було відбутись! Не кори себе за це, ти не міг по-іншому сприймати всі ці події. – було видно, що гілці важко розмовляти, але вона дуже хотіла встигнути дещо розповісти тюльпану.
Я не завжди була сухою і страшною гілкою. Не так давно я була найвищою зеленою гілочкою дуже красивої абрикоси, що стоїть тут поруч з нами. Кожної весни я квітла, та й так, що люди зупинялися, щоб подивитися на мене. Кожного літа в мене з’являлися маленькі абрикосники, що виростали та падали додолу. Декого забирали перехожі, а дехто залишався біля дерева. Наступної весни я виглядала, чи не з’являться в тому місті маленькі, росточки, мої дітки, що пережили зиму. Вони з’являлись, і тільки-но почали проростати, завжди приходила зла електрична коса та знищувала їх. Так повторювалося з року в рік, і я не витримала. Я відмовилася приводити у цей світ плоди, а за це абрикоса припинила постачати мені водичку. Я почала сохнути. В мене більше не було листя, але я продовжувала вдивлятися в траву навколо себе в надії, що побачу росточки. Цієї весни я побачила тебе, тюльпанчику. Який ти був сміливий, як впевнено ти пробив щільний ґрунт, та випустив свої листочки! Я розуміла, що ти не той росток, якого я шукала, але ти був такий щасливий. Я загорілася бажанням побачити тебе, який ти будеш, коли розквітнеш. Але, в той же час, я знала, що невдовзі з’явиться зла коса та скосить тебе. Треба було діяти. Я зовсім відмовилася від поживної води, скинула усю живу кору, яка ще в мене залишалася, та попросила вітер щоб він зламав мене в той момент, коли він буде летіти в твою сторону. Так і сталося. Я впала біля тебе, впала так близько, що придавила твій листочок. А далі ти все знаєш, тюльпанчику. Я зупинила цю злу електричну косу, бо сильно цього хотіла. Хоч і мало в мене було шансів, але моя задумка спрацювала. Я сховалася у траві так, щоб коса не бачила мене, а коли її червоні вуса вдарили по мені, то я підскочила, та заплутала їх навколо себе. Я перемогла її !!! Хоч і виглядаю я зараз кепсько, але я щаслива! Я щаслива , що бачу тебе, такого красеня. Тепер, навіть якщо коса повернеться, вона побачить і не зачепить тебе, бо ти – благородна квітка! Я радію тому, що встигла зробити це, мій друже. Ти ж не ображаєшся, що я так тебе називаю? – При цих словах гілки, тюльпанчик аж здригнувся.
Ні, звісно ні , як я можу! Я ж такий вдячний тобі, для мене велика честь бути твоїм другом! – тюльпанчик миттю випалив ці слова, та хотів сказати ще багато про те що він хоче щоб вона була з ним поруч, але ….. тут щось зашелестіло зверху. Тінь майнула по тюльпанчику, махнули чорні крила.
Велика ворона схопила гілку і здійнялася у небо.
Більше тюльпан ніколи не бачив гілку. Спочатку він подумав, що залишився сам, але придивившись побачив, що багато зелених росточків вже проростають та життя триває. |
|
А через тиждень, коли нові цибулинки тюльпану почали набирати сили, наш весняний красень побачив дивний паросток біля себе. Паросток впевнено прокладав собі шлях до сонця. Дерева, побачивши нового мешканця зашепотіли, і тюльпан зрозумів, що біля нього проріс молодий абрикос. Добре що у тюльпанчика були широкі та великі листочки. Він обгорнув паросток та сховав його від злої електричної коси, яка невдовзі з’явилася, але не зачепила тюльпана. Все сталося так, як казала гілка. Тюльпан запам’ятав все, що вона розповіла йому, тому нічого не боявся.
Цю історію тюльпан переповів і вітру, і деревам, і усім оточуючим рослинам. А коли він зав’янув, у землі залишилися нові цибулинки, що прокинуться навесні цілою родиною, та будуть пам’ятати усе, що відбулося тут минулої весни.
А що ж трапилося з паростком абрикосу, який з’явився біля тюльпану? Кажуть, що він сильно обурювався з приводу того, що якась рослина закрила його своїм листям від сонця, але потім все зрозумів. Правда тюльпану вже не було. Ще казали, що цей росток пересадили люди в нове місце, і він стане дуже красивою абрикосою.
Я знаю, друзі, що ця історія, виглядає як казка, але частковим свідком її був я сам. Деякі деталі мені прошепотів вітер, деякі – дерева. Ми повинні розуміти, яке розмаїття життя вирує навколо нас. Та іноді, ми можемо неправильно зрозуміти те, що відбувається навколо. Тож не поспішайте бути правими, не поспішайте ображати, та робити висновки. Може ви чогось не знаєте, що повністю змінить всю вашу уяву!
29.08.2025 Віктор Копилов
Коментарі
Дописати коментар